?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry Share Next Entry
Браві вори
brovarland

Originally published at До нас, на Броварщину. Please leave any comments there.

 

Броварі — наша міні-столиця, молоде і навіть юне місто на околиці правічного соснового бору, в який упираються бро варські вулиці. Нинішнє місто ші значний промисловий, культур ний, духовний, спортивний поте 11 ціал у масштабах України. Місто має і міжнародну репутацію, активно розвиває широкі між народні зв'язки: з Росією, Білорусією, Болгарією, Францією, СІІІА. Назва міста в багатьох на устах. У 1997 році виповнилося 25 років відтоді, як Броварі стали містом обласного підпорядкування.

Що ж це за слово таке – Броварі? У чому магічна для пас сила цього рідного слова?

Поки що не знайдено письмових джерел, які б однозначно засвідчували початки історії і виникнення назви Броварів. Найбільш поширена версія походження назви міста — цс переказ, що тут жили броварники-пивовари. Слово "броварня" — польсько-німецького походження. Воно не могло закріпитися в середньовіччі на броварському етнічному терені, бо період польського впливу на місцеву людність був дуже коротким. Майже не трапляється слідів такого вливу і на території району. Ми не броварники, не баварці, а броварці! Саме так традиційно називають себе місцеві жителі. Броварці-броварники — це штучне лінгвістичне утворення. Топонімічні назви Броварка, Броварня, що трапляються па Переяславщині, Черкащині, Полтавщині, теж не свідчать на користь цієї версії. Заплутує ситуацію і тетіївський гідронім Бровар, яким названо обмілину на річці Рось. Немає і родових прізвищ Броваренко, Броварець тощо, утворених від назви професії бровар. У районі є прізвище Пивовар, але воно не давнє і це місцеве. Правда, Тарас Шевченко в повісті "Близнецьі" згадує про пляшечку броварського лікеру. Очевидно, то був лікер за особливим давнім броварським рецептом!

На історичній пам'яті тутешнього населення протягом минулих трьохсот років не було традиції і культури пивоваріння. Немає свідчень про це і в переписах 1666 р., 1884 р., у польських люстраціях 17 ст.

 

Але версія все ж небезпідставна, оскільки Боплан у 1654 р. згадує пивоварні в Україні, а Павло Алепський у 1652 р. повідомляє, що українці п'ють "дуже смачне" вариво з ячменю,

яке він, очевидно, пив і сам. Та ці свідчення стосуються Лівобережної України. У наших же краях були поширені винокурні, ґуральні, а ще раніше в монастирських селах з меду диких бджіл броварсько-бортницького бору виробляли питва — меди. Мірою такого напою була "проварь" меду. Це, можливо, один із варіантів виникнення назви Броварі, бо богомолець із Смоленська в 1797 р. записав до щоденника, що купив у Проварях оселедця. У давній легенді розповідається, що воєвода Претич (у часи князя Святослава) косив траву на лузі-косиполі за Дніпром, ловив рибу в озері, пив ниво з броварями. А в цей час, каган Куря осадив Київ.' За літописом, це 968 р. Саме ця дата і може бути об'єктивно початком Броварів, яким у такому разі не три сотні літ, а більше тисячі (1029 р.). ІІретич чимось схожий на персонажа броварської історичної пісні про Перебийноса, який "рубав мечем і пив меди ситії". До речі, за гіпотезою Дмитра Гамалія, вік Броварів 865 років.

Якщо не брати до уваги штучних лінгвістичних утворень, то є переконливий матеріал переказу про бравих ворів. Браві означає хоробрі, славні або дикі за аналогією із словом варвар. Вор означає хитрий, скритний. Цей переказ "Броварі — браві вори" пов'язує в єдине ціле Броварі, що на лузі Вороговище, назву села Заворичі (ті, що живуть за ворами) і древню літописну назву Воровичі.

У 1151 р. Лаврентіївський літопис пише про Андрія Боголюбського: "Перебреде Дніпро на Воровичі і іде на Городок."2 Тут показано напрям переправи на Воровичі і пізнішу зміну маршруту на Городок. А ще раніше ця переправа і побудований Володимиром Мономахом міст були напрямом древньої торгової дороги, що йшла на Воровичі, Броварі, Заворичі.

Ця версія, крім літописно-гіереказного, має ще й історико- економічне підґрунтя. Сухопутне піратство в давні часи було звичайною справою і не підлягало осуду, бо що з воза впало, те пропало. Київ вів широку торгівлю європейсько-азійського масштабу. В усі часи діяли переправи через Дніпро, торгові шляхи. І кращого місця, як Броварський ліс, щоб поскубти купців, узяти законне мито-мостове, не знайти. З усіх усюд – з Дону, Волги, Дикого поля направляли обози до Дарницьких переправ через броварські околиці.

Не випадково тут, у Городці і Бронь-Княжі, стояла княжа охорона. "Воровство", древній рекет, було надзвичайно вигідною і вічною справою. Цим займалися княжі дружини, варяги, удільні князь

Про воровські городки в поліських лісах писав Іван Тургенев. Болотисті місця були непридатні для землеробства, але мали стратегічне значення для нелегального контролю торгових ні ляхів.

Ці розбійницькі традиції тривалий час зберігалися у менталітеті місцевих жителів.

У княжі часи місцевий богатир Соловей-розбійник мав тут ціле гніздо розбійників. Пізніше, у 1583 р., митрополит Оницифір скаржиться в суді па місцевих розбійників, котрі регулярно захоплювали церковні маєтності і на яких не було управи.'®

У часи козаччини в Броварях жили переважно напівкозаки- нідпомічники, за тодішньою назвою "гультяї", що займалися розбоєм, вели злодійський спосіб життя.

Таким же буйним характером відзначались і жителі сусідньої Димерки, які в середні віки грабували літківські монастирські маєтності, а ще донедавна в Зайцевій долині регулярно грабували купецькі торгові обози.

У часи Шевченка офіційні власті називають Броварі "приютом грабунку і розбою", "гніздом воров".'1 Очевидно, легенду і назву Борвори знав і Шевченко. Тому не виключено, що в образі Варнака, створеному Шевченком, є і риси "броварських иорів" ("вийшов я з ножем в халяві з Броварського лісу").

Ця історія і древня, і легендарна, і романтична, і поетична, і трагічна водночас. Не треба соромитися свого минулого, навіть розбійного. Не нам судити наших предків.

Броварі і Київ нерозривно пов'язані. Наше місто з'явилось тоді, коли Київ почав торгівлю. Столиця давньоруської держави мала свої форпости: Вишгород на півночі, Білгород на заході, Трипілля на півдні, а за Дніпром таким стратегічним форпостом були Броварі — Княжичі, подвійне поселення на березі озера Світловщина. ' Особливістю цього форпосту було те, що він лежав у землях не полянського, а с.іверського племені. А першовитоки ного ідуть до пас ще з язичницьких часів.

За одним із переказів, у тутешніх непрохідних лісах текла річка Русава, котрої вже немає. У назві цієї річки є давній корінь "рус" та "ава" (аква — вода). Цю річку можна ідентифікувати з невеликим струмком, який витікає з Оболоні і тече до Світловщшш. Місцеві жителі тепер називають його давнім ім'ям Трубайлов. Є відома річка Трубіж, є Трубайло в Рудні, і є броварс.ький Трубайлов. Немає лише пояснення, який же між ними зв'язок.

Та найцікавіший і пайдревніший броварський переказ із сивих язичницьких часів про дівчину-калину, яка співала ночами чарівні пісні, про розкішний бір, у якому любили відпочивати подорожні, що шумів при битій дорозі. Як хтось

Підходив, то вона перетворювалась на куіц калини. У неї аакохавс.я польський пан. Одного разу він спіткнувся і пролив сльози на кущ. Своїми сльозами він зняв закляття, і кущ калини знову став дівчиною. Тоді серед ночі засяяли зорі і заспівали птахи. Вони одружилися і заснували князівство Бровар.л

Це класична язичницька казка з давно забутого фольклору про Білого Полянина, засновника полянського племені, казкового слов'янського Аполлона (А — полона). Легенда цінна інформацією про існування якогось давнього князівства ще в полянські часи, часи князя Кия, першого полянсько-сіверського союзу.

Легендарне князівство Бровар, князівство борворів, було удільним князівством наших сіверських князів-митарів — від Кия до Солов'я — Слава.

Відомо з переказів, що в Броварях, у районі нинішньої Пекарні, на місці колишньої Ярмалкової площі було урочище і храм відьом, відьмаків та домовиків. З переказу відомо і про язичницьке село Орловище в лісі. 1 вже досить точно (7 — 8 ст.) датується переказ про перебігаючі народи/-

ІЦе більш конкретні перекази про Солов'я-розбійника, які відносяться до часів Володимира Великого. Саме удільного сіверського князя Солов'я і можна вважати засновником Броварів.

За одним із переказів, тут жив Соловей зі своїми помічниками. "Гетьман зібрав сто козаків і забрав Солов'я в полон, бо мав той вже велику силу, а його люди розбіглися по лісах".(;

На відміну від билин, тут вказано точну причину знищення удільного князя Солов'я — набрав уже велику силу, являв собою небезпеку для київської влади князів-варягів.

А ось точний сіверський переказ про заселення Броварів: "Розбійники накрали дівчат (це сіверський звичай — за Нестором-літописцем) і поставили декілька хат. Жінки варили, а чоловіки ходили на здобич. Звідси й назва Борвори. Розбійники займалися броварством. От хто й казав Борвори, а хто Броварі".7 Звичайно, в різні часи влада переслідувала розбійників, і тоді броварці, діти лісу, поверталися до лісового промислу, вікового бортництва в сосновій пущі. Броварці і бортники з Бортнич готували для пишних княжих бенкетів хмільні меди — проварі меду.

Ще в одному, переробленому пізнішому переказі говориться: "На початку було, п'ять хат, в двох жили запорожці, один з яких Печура був спочатку розбійником".* Цей переказ — історія становлення козацтва, гіершокозацтва, яке вийшло з броварських солов'їв-розбійників у часи Євстафія Дашкевича, історія тієї частини козаків-гультяїв, котрих називали броварниками.

"Черниговские епархиальные известия" 1863 р. писали: "И давні часи Броварі, оточені глухим лісом, відомі були як гніздо ворів. Стара закваска збереглась і нині є в жителях, що не мають слави скромних людей".

Після хрещення Русі князем Володимиром, знищення удільного князівства з центром Княжичі — Броварі, місцевість було передано Печорській лаврі. Постають стабільні монастир­ські села, процвітає монастирське господарство. Але центр давнього удільного переяславського малого князівства переноситься в новозбудований Ос.терський городок. На багато сотень років Броварі поступилися своєю першістю Остру.

Там збудували центральний храм — Юрійову божницю, там живе удільний городецький князь.

Ще одну версію подає Микола Барбон: броварки — то земляна купа, в якій випалювали селітру. Це слово литовського походження.

Були намагання дати Броварям інше чуже ім'я — Баруч, Полукнязівське. Але це безперспективно, оскільки місто і район мають своє оригінальне і неповторне історичне ім'я.

Дмитро Гамалій стверджує, що Броварі — це село Полукнязівське, що було поряд із Княжичами. Але "кгрунт Полукнязівський" простягався і на правий берег Дніпра (Халеп'я), а в центрі цих земель — Бориспіль. Гсторик Сторожен ко ототожнює його з селищем ГІівкнязівським. Виписки з судових книг 1629 р. свідчать однозначно: "містечко Бориспіль, альбо ІІівкнязівське". Тут же згадуються і дві діброви – ГІівкнязівська і Княжицька."

Таким же недоречним є й перенесення на Броварі назви літописного Баруча, який ототожнюють з Баришівкою.

У післятатарські часи завдяки своєму стратегічному розташуванню Броварі опиняються в центрі лаврських земель. У 1414 р. Лавра повертає свої дотатарські задніпровські володіння, коли литовський князь Вітовт передає Києво- ГІечерській лаврі володіння навколо Києва. За іншим джерелом, ці землі переходять до Лаври після смерті князя Дмитра Сокири в 1440 р. У ці часи знову процвітає київська торгівля, навіть карбується власна монета. Процвітають і Лавра, і її села. Від Печерської лаври в цей час ідуть аж дві дороги до переправ через Дніпро. Але в 1482 р. все було знищено татарами Менглі Гірея.

До цього часу відноситься переказ про вовчі зграї і ченців, що оселилися на лузі Вороговище. Одного ченця на ім'я Бровар вибрали за старшого. Це традиційний переказ про походження назви поселення від власного імені людини. Назва лугу Вороговище па Оболоні має варіанти походження — варяги- вороги або вори.

Один із давніх переказів подає генеалогічне дерево броварс.ького роду Тодося Печури. "Спочатку розбійник Солов'я, потім був пильщиком в лісі, зграї розбійників забирають в полон (татари?), далі полювання козака-лисичника на лисиць і нродажа їх в Києві, потім ловили сильцем і з того жили, чумакували в Крим по сіль" (Залозним шляхом, звідси княжицьке прізвище Залозний) і нарешті "турецькі напади кримчаків".10 Рід Печур-ГІечуренків згадується ще в 1666 р. в Семиполках.

За іншим переказом, броварці спершу жили з полювання (с.івер), потім з різних ремесел (монахи), а пізніше займалися хліборобством.

Уперше Броварі згадуються документально 2 серпня 1630 р. в скарзі митрополита Рутського на архимандрита Києво- Печерського Петра Могилу.

"Історія міст і сіл УРСР" пише, що Броварі згадуються в 1628 р. як володіння князя Яреми Вишневецького, його ж називають засновником Броварів. Але ця поширена версія не має під собою історичної основи.

На початку 17 ст. Броварі відомі як містечко, значно більше навколишніх сіл, поступаючись лише Гоголеву і Заворичам. Саме в цих містечках — Гоголеві, Заворичах, Броварях — і виникають перші козацькі сотні. Броварі, хоч і недовго, були сотенним містечком, і міський стаж Броварів налічує вже кілька століть. Такого міського стажу не мають ні Харків, ні Одеса, ні інші великі міста. Як відомо, Павло Алепський у 1652 р. зауважує, що в містечку Броварі є добра церква Петра і Павла." Уже сам факт існування в 1652 р. містечка і стаціонарної церкви ставить під сумнів початки Броварів від дати 1630 чи 1628 рр. У козацькому Троїцькому храмі зберігалась кольорова тріодь київського друку 1631 р. з підписом: "Оферована до церкви року 1633".

Монастирське поселення вело розмірений монастирський спосіб життя. Церковні повинності не були тяжкі, а місцеві феодали за гріх вважали розоряти монастирські села. От і не фігурують Броварі в тодішніх судових документах і хроніках. Так само не попали Броварі і під перший російський перепис 1666 р.

У 1648 р. в Броварях формується козацька сотня з людей, підвладних Києво-ГІечерській лаврі. Та існувала вона недовго, бо, очевидно, в складі Київського полку Кричевського загинула в 1649 р. під Лоєвим у бою з литовцями Радзивілла. Невдовзі t ihm Ііііід.ііі Хмельницький видає універсал, за яким у мпн.н і ирсі.кііх землях сотні не формуються. І Броварська сотня 'Пміідугп.ся як військова й адміністративна одиниця.

До ирисяги московському царю броварських козаків було приведено в 1654 р. московським воєводою Кікіним.

Переписні книги 1666 р. засвідчують у Броварях 44 двори, але ця цифра занижена.12

Як повідомляють козацькі літописи, в 1668 р. Броварі було зруйновано і спалено московським військом графа ПІере- метьєва.1:1

Уже в ті давні часи доля розкидала броварців по білому світу. Співали дівчата колись старовинну пісню: Низенько вклонився: Прощавайте, броварчане, може, з ким бранився. Хоч бранився — не бранився — щаслива дорога! Зосталася в Броварях дівчина чорноброва.

Коли закінчилися напади і війни, Броварі жили розміреним життям: церковним і світським — торгово-розбійницько- монастирським.

Старообрядець у 1701 р. писав: "Через Дніпро 4 живих мости, з острова на острів. Мости зело великі, а мос.товщину беруть з воза."

Розташування Броварів при торгових дорогах зумовлює тут функціонування ярмарку. В 1750 р. сюди везли з навколишніх сіл хліб, сіль, дьоготь, шапки, кожухи, чоботи, коней і худобу.

У 1777 р. через Броварі проходить поштовий тракт на Глухів. Як і в Семиполках, тут два павільйони по 4 коней. За переписом 1784 року тут 149 дворів і 487 жителів."

У 18 ст. поремонтовано московські дороги, прокладено поштову дорогу на Бориспіль, Полтаву. їдуть через Броварі царські поїзди майже всіх російських імператорів. Тут влаштовуються царські обіди. Всі, хто подорожує поштовою дорогою, ночують у Броварях. Але містечкове населення нечисельне, п'ятеро землеробських сіл перевищують за населенням Броварі, а Гоголів утричі більший від Броварів.

У "Географічному словнику Російської держави в царювання Катерини II" написано:


і "Броварі — невелике містечко Малоросійської губернії. У ньому 2 невеликі дерев'яні церкви. Жителі в основному козаки, решта — піддані Києво-Печерської лаври, під ігуменом Троїцько-Больничного монастиря доглядають хворих і немічних монахів. Лежить на низькому місці, земля для обробітку не годиться".

Того ж 1801 р. подорожує з Москви до Києва московський митрополит ГІлатон. "Доїхали до села Броварі. Село не маленьке. Колишні володіння Печерс.ької лаври. Далі тільки пісок голий, чагарняк, рідкий сосновий або дубовий ліс. Ні поселень, ні води нема."

З 1782 р. Броварі з володіння Лаври переходять в економічне відомство державної казни, від монастирського господарювання до державно-чиновницького. Це не кріпацтво, але різниця між казенними і кріпосними людьми була не дуже великою.

Буржуазна революція 1848 р. поклала кінець кріпацтву в Західній Україні. У Європі почалось велике капіталістичне будівництво — мостів, залізниць, доріг.

У 1853 р. в Києві було закінчено будівництво стаціонарного висячого ланцюгового моста через Дніпро, яким керував англійський інженер.

У 1861 р. проклали грандіозне, як на той час, 1200- кілометрове Санкт-Петербурзьке шосе. А в 1869 р. в Броварі прийшла залізниця. Станцію збудували за Броварями, на узвишші.

У 1861 р. скасовано кріпацтво, і того ж року броварці проводили труну з тілом Кобзаря.

У Броварях поселяються і дворянські родини, як правило, це відставні військові — Соколіков, Антоненков, Білохвостов, Бублик, Грабовський, Забродіна, Кислий, Литвинов. Ось опис Семенова-Тяньшанського за збірником "Росія":"Броварі — 2 тис. жителів, 2 православні церкви, дві канатні фабрики — Сумарокова (з 1879 р.) і Шиліна (з 1884 р.) виготовляють канати і вірьовки. Знайдено скарб."

При Броварській церкві Петра і Павла вівся церковний літопис з 1867 до 1917 р. Більш ранній не зберігся. Євангеліє цієї церкви було з написом від 1685 p., а на надпрестольному хресті було вигравіювано: 1653 рік.

За записом церковного літопису, ця козацька церква згоріла в 1814 p., а відбудовано її на іншому місці в тому ж вигляді у 1823 р. При цій же церкві в 1860 р. відкрито церковно- приходську школу. Троїцьку церкву збудовано в 1862 р. Цікава згадка про броварс.ький церковний літопис, який, звичайно, вівся і в давніші часи. Відомі також заворицький і димерський церковні літописи. Очевидно, це залишки літописної системи княжої доби, коли, крім великих історичних державних літописів, велися і численні малі літописи при місцевих церквах.

Словник Брокгауза і Ефрона писав: "Броварі — містечко Остерського повіту при озері Свидловщина. Станція в 27 верстах від Києва, 2 православні церкви, єврейський молитовний дім, два ярмарки, поштова станція, 1,9 тис. жителів."

Словник запізнюється з інформацією — на той час Броварі вже вдвічі більші.

Виникають у цей час в Броварях невеличкі заводики: чавунно-ливарний, лісопильний, миловарний, колісної мазі, шкіряні, борошномельні. Власники їх євреї, всього працює там 45 робітників.

У 1912 р. в Броварі пущено мототрамвай з Києва. Це унікальний для російської імперії випадок тогочасного транспортного міжміського сполучення.

У роки революції в Броварях створюється загін громадського порядку. А потім почалась круговерть воєнних подій. Петлюра, Щорс, білі і червоні, денікінці і поляки. Відомий більшовик Аралов згадує, що обороною Броварів проти денікінців керував сам Ворошилов, і сам Ворошилов водив бійців в атаку на станцію Броварі.

Провідниками радянської влади в Броварях стають представники російського населення Оеіпов, Андреев, Гарін.

Але вже на початку 20-х рр. у Броварях утворюється політехнічна школа ім. Івана Франка, а при ній літературний гурток і формується молода майбутня інтелігенція.

За роки революції Броварі було розорено. Якщо ще в 1919 р. в Броварях проживало 5212 чоловік, то за переписом 1920 р. населення зменшилось до 2815 чоловік. Містечко стало селом.

У 1923 р. в Броварях встановлено один з перших у світі пам'ятників Т.Г.Шевченку. Його зроблено з дерева бориспільським народним скульптором Верною.

Важливою подією стало створення в Броварях аеропорту, прообразу майбутнього Бориспільського летовиїца. Перші рейси почалися ще в 1924 р. Саме ж будівництво аеровокзалу почалось з 1932 р. У 1932 р. проводиться спеціальна кампанія збору коштів на будівництво Київського аеропорту, ("на літаки").

Звідси пролягали рейси на Москву, Одесу, Сталіно, Ростов. Тут же знаходився і тренувальний загін. У перший місяць війни аеропорт, його ангари розбомблено німецькою авіацією. Це забутий аеропорт, бо в енциклопедичному словнику "Київ" він зовсім не згадується. Деякі об'єкти Бориспільського авіаційного комплексу і зараз розміщені на території району. А починалася "авіаційна біографія" Броварів з імені відомого льотчика П.Нестерова. Влітку 1913 р. 11-ий авіазагін Нестерова взяв участь у навчаннях на Дарницькому артилерійському полігоні. Відпрацьовувались авіарозвідка і коригування артвогню.

О серпня 1913 р. відбувся груповий переліт за маршрутом: Київ * Остер – Козелець — Ніжин — Київ. На борту літака працював Кінооператор.

У тридцяті роки на території Броварів було споруджено радіостанцію, одну з найбільших в СРСР. Вона і донині функціонує. Саме з Броварів говорить українське радіо і Київ.

До війни до складу Броварів входили також населені пункти Стародуб, Орловиїце, Березник, залізничні будки Орловищє і Селище, Першотравневий виселок, хутір Стопацький. Після Иійни, до 1957 р., Броварі залишалися селом, у якому були Лісозавод, радіостанція, вуликовий завод.

Хрущовська конверсія на початку 60-х рр. відкрила шлях будівництву підприємств цивільного призначення. У Броварях будують більше 20 заводів — порошкової металургії, пластмас, залізобетонних виробів, шиноремонтний, торгового машино­будування, електротехнічних виробів, промислових холо­дильників, світильників і інші.

Нема в Броварях вулиці Хрущова, хоч його життя тісно пов'язане з нашим районом, а його економічна політика поклала початіси сьогоднішнього промислового міста Броварі. І хоч історична постать Хрущова неоднозначна, але він має значно більше відношення до Броварів, ніж радянський вождь Кіров, чиє ім'я і зараз носить одна з центральних вулиць Броварів.

Історія залишила на території Броварів багату топонімічну спадщину ще з язичницьких часів.!Г> "У Чорному озері живуть чорти, там купаються, і від них вода чорна і риба чорна. В Довгому озері (р. Дарниця) живуть, за переказом, високі волохаті люди. Як люди їх побачать, то мруть від страху. В воді озера Боже-Витьковщина живе сила, яка притягує людей.

Чорна і чиста водичка, хоч пий, в озері Свидловщина, але бійся нечистої сили, бо хоч води і не вип'єш, але прийдеш з лею додому, будеш хворати і дуба даси. Живе там тітка-пропасниця." Очевидно, озеро було малярійним.

Усі джерела підтверджують, що броварс.ькі землі були неврожайні і жителі не забезпечували хлібом самі себе. Тому і займалися перші поселяни-сіверяни мисливством і рибальством.

За переказом, біля озера Довгого багато диких бджіл, риби, борсуків, а ще більше бобрів. Цей переказ схожий на переказ княжої доби.ИІ

Рибними, за літописом, були і річка Дарниця, озеро Рибне ("сила-силенна риби, але водяники не давали проходу"), озеро Мале Рибне, озеро-болото Свидловщина. Колись Свидловщина — це озеро, потім— болото, а в наші часи — пустеля без води.

Давня назва Свидловщини — Світловщина. Колись у ньому було багато води і риби. Вночі рибалки на човнах з вогнями ловили рибу. Кожної ночі озеро світилось, наче в огні. Це. давшії спосіб риболовлі, коли рибу лучили остю. Лучіння риби починалося в жовтні, коли водяні трави лягають на дно, а вода просвітлюється. У тихі, темні ночі і б'ють остю велику рибу. Вже в листопаді риба відходить у глибокі ями на зимівлю.

Цей унікальний спосіб лучіння риби — "посвіт" — побутує і в наші дні в Світильному, на Трубежі. У давнину вода з Світловіцини текла в Рибне, Пляхову, Дарницю і Дніпро.

Топоніміка засвідчує ще один давній промисел, коли на київські ринки працювали смолокурні. Біля озера Смолярні почали вперше працювати с.молокури-кіптявники. За переказом, вони були вихідцями з Московщини. Ймовірно, цс були люди, яких тут осадив Володимир Хреститель. І саме вони почали вперше палити священні сіверські ліси. Ставлення сіверян до своїх лісів було зовсім іншим. До цього періоду треба віднести і перекази про страшних лісовиків, які з'явилися тут і оглядали свої ліси, як почали рубати густі бори і гаї.

Поряд зі смолокурами працювали і пильщики, "які жили в лісових землянках або в куренях Куричевого лісу. В урочищі Балки рубали балки для хат. Ще раніше в урочищі Жолоб ріс густий дубняк. Залишились лише пеньки, що і в А чоловіки не обійняти. їх випалювали, і в них утворилися величезні дупла- жолоби.

Назва озера Стигло свідчить про скотарство, так називалося місце, де стишувалась худоба.

Такі ж давні і назви інших малих озер — Ковпит, Рибне, Ііолильне, Орловище, Пляхове, Озерянка, Чорне.

Ковпит — ковтобисте, глибоке болото. Чорне озеро — кругом горби та дерева, а воно стоїть у долині, от і надає тінь. С Велике і Мале Чорне озеро. Орловище – тут колись ріс густий ліс, а в ярові водилися орли. І коли в Свидловщині було багато води, то вона заливала яр.

Озерянка — дуже велике озеро, але його назвали з посміху, неначе мале озеренягко.

Назви полів — Показин Горб (жив Показа), Могулина Вітка, де жив Могула і росла гілляста лоза, вітка (рос. — ветла). Біла Доброва, де колись ріс ліс із самих беріз. Слово "доброва", за Срезневським, означає ліс, дерева. Біла доброва — березняк. Дагребля і Загребля — поля, де колись був млин і гребля на Трубайлові. Поля Кринички і Кулятровщина, левади Могилки і Лиськи. Сінокоси — Острови, Оболоня, Пляхова, Казенні (Чернечі) городи. Навколишні ліси — Куричев, Клинок, Ковпит, Млинок. У Куричевому лісі стояли колись курені, в лісі Млинок стояв гребельний млин.

Раніше до Броварів ішли дороги — Київська, Полтавська, Бориспільська, Трсбухівська, ІІухівська, Зазимська, Княжицька, Гоголівська.

Перший сільський куток, де поселилися люди, — Оболонь- с.ький. Сира місцевість називається обольнею. А луг — обольня і поле — Оболонь. Відомі також Вовчий куток, де жив під лісом чоловік, як вовк, і Троїцький та Петропавлівський кутки — за назвами церковних приходів.

Можна виділити в Броварях і давні родові прізвища. Ймовірно це Кривошлик, Загребельний, Гороховський, Сердюк, Пастернак, Іваницький.

Невпинно зростає кількість жителів нашого міста, що підтверджується поданою нижче таблицею.

Рік

Кількість

Населення

 

дворів/ квартир

чоловік

жінок

разом

1666

46

 

 

 

1756

70

 

 

 

1790

 

526

538

1064

1810

 

584

586

1170

1830

 

616

640

1256

1850

239

655

682

1337

1860

 

686

728

1414

1891

379

 

 

3900

1899

464

 

 

4312

1917

 

 

 

4543

1919

746

2223

2989

5212

1924

912

2344

2585

4909

1926

992

 

 

8410

1939

2312

4710

4195

8905

1945

38

 

 

8889

1959

5000

7603

10221

17824

1963

4900

9858

13221

23079

1966

4500

 

 

30000

1970

 

 

 

39100

1989

 

 

 

82000

 

Я не вступаю в лінгвістичну суперечку щодо назви міста: Бровари чи Броварі? Але історична правда в тому, що оригінальні українські назви при картографуванні росіянами в 17 — 18 ст. втратили своє первісне звучання: Броварі стали

 


 Оглав — Гоголєв, Руда — Рудня. Радянські •іішомііики дали найменування низці населених пунктів здебільшого за ідеологічним принципом, без будь-якого історичного змісту: Сотницький хутір став Переможцем, Калиновий Кущ — Калинівкою, Войтове — Зорею, Рута Фрунзівкою, а ще Дмитровичі, Першотравневе, Перше Травня, Перемога, Куйбишево. Місцеві жителі відстоювали автохтонні назви: Броварі, Оглав (Оглев). Та ж позиція і в Тараса Шевченка: "В Броварях уже повінчана гуляє його Настуся молода". Незаперечний авторитет у царині мови Борис Антоненко- Давидович у своїх працях переконливо відстоював первісні назви українських міст, у тому числі й назви Броварі, Ромен, назву річки Дін. Броварі — це слово Шевченка і корінних броварців.

На сучасній карті України Броварі посідають за числом жителів 61 місце в державі, трохи поступаючися Ялті, Феодосії, випереджаючи Ніжин, Прилуки, Лубни, Ковель, Стрий. Третє місто Київщини, місто, яке стрімко зростає.

Давня броварська історія — це ключ, не тільки до Києва, а й до майбутнього української нації і незалежної держави.


Comments Disabled:

Comments have been disabled for this post.